Доля священика Миколи Кулицького

За матеріалами архівних кримінальної та особової справ

(Спр. № П-30909, Архів УСБУ у Львівській області)

Кулицький Микола Павлович народився у 1886 році в місті Глиняни.

Кулицький Микола Павлович, фото з ув’язнення
Кулицький Микола Павлович, фото з ув’язнення

Дружина Кулицька Олена Василівна, 1891 року народження. Діти: Кулицький Павло Миколайович, 1915 року народження, Кулицький Василь Миколайович, 1918 року народження, Кулицький Іван Миколайович, 1923 року народження, Кулицький Яким Миколайович, 1925 року народження.

У 1893 -1897 роках навчався у початковій школі міста Глиняни, опісля вступив до гімназії у Львові, закінчив гімназійне навчання у 1907 році в Перемишлі. Після цього служив в австро-угорській армії до 1908 року, де отримав ступінь кадета. Потім  поступив у Львівський університет на юридичний факультет, однак після року навчання перейшов на богословський факультет й закінчив навчання у 1913 році.

Після висвячення у 1914 році служив помічником священика у селі Дарахів на Тернопільщині до 1915 року, відтак до 1917 року працював завідуючим церковним архівом у селищі Струсів. З 1917 по 1919 рік служив священиком у селі Лешнів на Бродівщині, після цього півроку служив у селі Плотича, потім до 1921 року у містечку Козлів на Тернопільщині, з 1921 по 1931 рік був парохом у селі Покропивна, а з 1931 до моменту арешту у квітні 1945 року парохом в селі Ферлеївка колишнього Краснянського району Львівської області (з 1946 року – Андріївка, з 2016 року – Мармузовичі Буського району Львівської області).

12 квітня 1945 року М. Кулицький був арештований. У постанові на арешт, виданою за підписом начальника 4 відділення 2 відділу УНКГБ у Львівській області ст. лейтенантом держбезпеки Дробахіним, зазначалось:

«КУЛИЦКИЙ Н.П. проживал на временно оккупированной территории, проводил антисоветско-националистическую агитацию среди населения, являясь организатором «Просвиты», организовывал сборы продуктов для УПА, агитировал молодежь за вступления в дивизию «СС-Галичина». Выступая на собраниях в клубе, провозглашал Украину «Самостийной», при этом восхвалял немецко-фашистский строй называя их «освободителями от большевиков заявляя «наша украинская националистическая организация под руководством Бандеры совместно работает с немцами». Также является организатором сооружения памятника в с. Ферлиевка Краснянского района в честь погибших в борьбе за «Самостийну Украину». После изгнания оккупантов отказался хоронить убитых бандеровцами активистов».

Очевидно, що о. М. Кулицький, і не лише він, був арештований за спротив т.зв. ініціативній групі на чолі з Костельником, котра виступала за приєднання греко-католицької церкви до московської патріархії.

А по суті Кулицькому закидалось кілька звинувачень, а саме участь у проголошенні самостійності України у 1941 році, встановлення пам’ятника борцям за волю України, агітація за вступ до дивізії «Галичина» у 1943-44 роках та співпраця з ОУН та УПА.

По усіх пунктах звинувачення він дав наступні показання.

Щодо проголошення самостійності у 1941 році (тут і далі переклад мій з російської мови слідства):

«Одразу після окупації німцями території Західної України влітку 1941 року на мою адресу прийшов лист зі Золочева з пропозицією провести зібрання мешканців села Ферлеївка й проголосити акт про самостійність України. У цьому ж листі був і сам акт, котрий я повинен був проголосити на зібранні. У день отримання листа я зібрав у клубі мешканців села й проголосив самостійність України, тобто зачитав надісланий мені акт. Після цього я звернувся зі словом, у котрому сказав, що самостійність України нам дана даром й без пролиття крові українського народу, закликав народ з честю трудитись, посилати дітей до школи й тоді усі із нами будуть рахуватись і ми будемо сильною нацією. Більше я нічого не говорив. Після завершення зібрання на мою пропозицію усі присутні співали український гімн «Ще не вмерла Україна» й розійшлись по домівках.

Крім мене більше ніхто на зібранні не виступав. За пропозицією когось із присутніх було проведено голосування щодо видалення із зібрання осіб радянської адміністрації, тобто голови сільської ради, секретаря та інших радянських активістів. Після голосування зазначені особи були видалені зі зібрання.

Антирадянською агітаційною діяльністю я не займався й про це розповісти нічого не можу».

Щодо встановлення у селі Ферлеївка пам’ятника борцям за Україну:

Читайте також:  На службі в НКВД. Кінець спецбоївки Іванюка

«У встановлення пам’ятника я жодної участі не брав, тільки відправляв богослужіння, де сказав, що загиблі є жертвами свого народу. Жодної антирадянської агітації я не проводив й не звинувачував радянську владу в загибелі цих людей».

Щодо агітації за дивізію «Галичина»:

«Приблизно влітку 1943 року до мене приїхав із Золочева голова делегатури УЦК, прізвище котрого не знаю, й запропонував мені провести зібрання мешканців села. На цьому зібрання я сказав, що кожен із присутніх має свою голову й сам знає, як йому вчиняти у даному випадку, тобто вступати або не вступати до дивізії «Галичина». Я не виступав, а лише брав участь у цьому зібранні. Виступ мав лише голова Золочівської делегатури УЦК. Хто скликав зібрання мені невідомо, я прийшов на це зібрання й там вже було кілька людей».

Щодо зв’язків із ОУН-УПА:

«Проживаючи у с. Ферлеївка Краснянського р-ну Львівської обл.. я жодного зв’язку з ОУН-УПА не підтримував і допомоги на надавав». А рівно ж і його сини (Павло – працював старшим бухгалтером на Львівській залізниці, Василь та Іван – студенти Львівського політехнічного інституту): «Як мені відомо, жоден із моїх синів зв’язків з ОУН-УПА немає».

Крім цього відповідав й на інші питання слідчого, зокрема,

Щодо антирадянської діяльності у період 1939-1941 років:

«Так, дійсно, у 1939-41 рр. я був незадоволений радянською владою, оскільки у мене була відібрана уся земля, були покладені на мене і на церкву великі податки  й були розмови про те, що незабаром узагалі буде закрита церква. Крім цього моїх дітей, як синів священика, не приймали на роботу і навчання. Незадоволення радянською владою я ніде не виявляв й нікому нічого не говорив й жодних антирадянських дій не проводив. Були тільки розмови у колі сімї про те, що нам буде дуже тяжко жити».

Про зустріч з митрополитом Андреєм Шептицьким та участь у зібранні священиків:

На запитання слідчого чи зустрічався у період німецької окупації з митрополитом Андреєм Шептицьким М. Кулицький відповідав негативно. Рівно ж через хворобу не брав участі у зібранні священиків у Львові. Натомість близько 18 разів брав участь у, треба розуміти, деканальних зборах, котрі проводив о. Євген Костишин з Балучина (теж арештований та засуджений у 1945 році). Дані зібрання відбувались у різних селах: Задвір’я, Великий Полюхів та інших. На них вирішувались суто релігійні питання.

По справі проходило кілька свідків.

Зокрема, секретар сільської ради Мартинишин, голова колгоспу Стойко, голова земельної комісії сільради Ільків, тракторист МТС Гулько, дяк Петльований та інші.

Гулько, уродженець Київської області,свідчив: «При вступі німців до с. Ферлеївка, зорганізувалась організація українських націоналістів, організатором якої був піп Кулицький Микола, а її активними членами були: Михайлюк Павло (убитий), Папроцький Андрій Андрійович (арештований Краснянським РО НКВД), Стойко Андрій, Олійник Василь, Матвіїв Володимир та інші. Піп Кулицький систематично вступав в церкві, де проводив антирадянську агітацію направлену на створення Самостійної України й остаточному розгрому більшовиків. Наприклад у червня 1941 року у неділю в церкві піп Кулицький говорив: «Брати українці, треба висипати могилу в селі Ферлеївка на честь полеглих українців у боротьбі з більшовиками». При встановленні могили керував піп Кулицький, котрий давав вказівки старості сільської управи Дроздовському Стефану й останній призначав селян для роботи. Активну учать в організації могили брали: Михайлюк Павло, Папроцький Андрій, Калиновський Микола Семенович та інші».

15 червня 1945 року був складений обвинувальний висновок й направлений до Військового трибуналу Львівського військового округу.

Читайте також:  Українська громада Страсбурга перейшла на григоріанський календар

29 червня 1945 року ВТ ЛВО виніс вирок, котрим на підставі ст. 54-3 КК УРСР Кулицького Миколу Павловича позбавив волі у виправно-трудових таборах строком на 10 років, з ураженням в правах по пп. а, б, в, ст. 29 КК УРСР строком на п’ять років.

15.06.1945 року на ім’я прокурора Львівської області звертався із заявою син засудженого Кулицький Василь Павлович, де наводив факти, котрі можуть бути використані, як облегшуючи обставини, зокрема, переховування євреїв й просив прокурора їх перевірити.

Ув’язнення Кулицький М. П. відбував в Мінлазі (Інта, Абезь, Комі АССР). У 1948 році був переведений в «особый лагерь». Наприкінці ув’язнення – у селищі Абезь. Щонайменше від 1948 року вважався інвалідом.

У 1954 році від Кулицького Івана Миколайовича, Кулицького Павла Миколайовича, Кулицького Василя Миколайовича на адресу Президії Верховного суду СРСР надійшла просьба про помилування їхнього засудженого батька. У ній вони просять врахувати те, що засуджений батько знаходиться в тюремному лазареті й не може ходити, а також те, що він у таборі уже перебуває дев’ять років і три місяці.

29. 10.1954 року Львівська обласна Комісія з перегляду кримінальних справ осіб, засуджених за контрреволюційні злочини постановила, що підстав для опротестування вироку стосовно Кулицького М.П. не передбачається.

20.01.1955 року син засудженого Кулицький Іван Миколайович у заяві на ім’я начальника табору, пише, що йому стало відомо, що його батько на підставі Президії Верховного суду СРСР повинен бути достроково звільнений. З цього приводу його запитували місцеві органи МВД, чи він дає згоду на прийняття батька на повне утримання, у зв’язку з його похилим віком та інвалідністю. Також у заяві ідеться  проте, що з листів засудженого заявнику відомо, що засуджений довший час перебував на лікуванні у табірній лікарні через сердечне захворювання. Просив повідомити, коли батька буде звільнено, щоб він зміг приїхати за ним до Комі АССР. Також Кулицький Іван Павлович давав свою згоду на утримання батька.

Згідно із довідкою начальника центральної лікарні табірного відділення № 10, Кулицький М.П. є активованим інвалідом й немає засобів до власного забезпечення.

Згідно з характеристикою на Кулицького М.П. виданою начальником табірного відділення № 10 полковником Савицьким засуджений у табірному відділені № 10 утримується з 15 червня 1950 року. З моменту прибуття по даний момент з огляду інвалідності ніде не працював. За час перебування в таборі в нічому негативному себе не проявив.

Заключенням від 25.02.1955 р. начальника відділення 3 відділу Мінерального табору МВД вирішено було Кулицького М.П. на спец поселення не відправляти, а передати родичам під опіку.

15.03.1955 р. оприділенням Верховного суду Комі АССР від 18.02.1955 р. Кулицький Микола Павлович був звільнений й відбув у Львівську область під опіку сина Кулицького Івана Миколайовича й нагляд органів МВД.

04.08.1955 р. управлінням міліції Львова повідомлялось, що Кулицький Микола Павлович прибув до свого сина Кулицького Івана Миколайовича, котрий проживає у м. Львові й взятий під нагляд.

13.10.1993 року Кулицький М. П. прокуратурою Львівської області визнаний реабілітованим.

Петро ГНИДА, дослідник

Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

%d блогерам подобається це: