Нещодавно друзі нарешті повернули мені позичену ними книжку прози – Богдан Бойчук «Три романи». Я не тримав її в руках, мабуть, років п’ятнадцять. Тому коли вона знову повернулася до моєї бібліотеки – кинувся перечитувати.
Книг, які хочеться перечитувати, з плином літ стає все менше. Більшість із них – як старі газети, знецінюються, стаючи артефактами минущини, музейними експонатами на книжкових полицях. Вони вже не надихають і не підштовхують розум до нових ідей. Але їх шкода викидати, бо вже стали частиною нашого життя.
Однак проза Богдана Бойчука – це щось зовсім інше. Його «Три романи» («Краєвиди підглядника», «Аліпій II і його наречена», «Життя з Алісою поза дзеркалом») свого часу вразили мене своєю новизною. У Бойчука, як романіста, не було попередників в українській літературі. І наразі я не бачу й послідовників.
Його химерний художній світ з маніакально одержими героями спочатку шокує читача, а потім захоплює і не відпускає, доки той не перегорне останньої сторінки.
Я б назвав зазначені тут романи Бойчука філософськими інтелектуально-еротичними фентезі. Але це лише моє окреслення, без претензій на визнання його літературознавцями.
Когось ці твори просто розважать, а для інших – відкриють новий простір для думок.
Особисто мені найбільше сподобався роман «Аліпій II і його наречена». Його головний герой, химерний дивакуватий чернець Аліпій, усе життя шукає призначену йому долею наречену. А коли нарешті знаходить її – не впізнає. І тому знову рушає в дорогу.
Богдан Бойчук, схоже, теж усе своє життя провів у творчих пошуках своєї Нареченої. І не важливо, ким вона могла бути – Визнанням, Славою чи Коханням.
Він її знайшов. Для себе і для нас.
Василь Терещук
Довідка
Богда́н Микола́йович Бойчу́к (11 жовтня 1927 10 лютого 2017) — український поет-модерніст, прозаїк, перекладач та літературний критик, член Нью-Йоркської групи, один з її засновників. Член ОУП «Слово» та НСПУ, лауреат Міжнародної літературної премії ім. Гоголя (1998).
Фото – “Дзеркало тижня”
