Американський історик: Порошенка ненавидить Путін, а українці його недооцінюють

Україна протягом останніх п’яти років під керівництвом президента Петра Порошенка змінилася на краще більше, ніж за попередні 25 років. Було б логічно припустити, що він повинен впевнено перемогти на майбутніх президентських виборах, які відбудуться 31 березня. Замість цього близько половини українців відчувають до нього відразу. А чверть готова обрати на пост глави держави недосвідченого комедійного актора.

Петро Порошенко

Про це пише американський історик та політолог Александр Мотиль у своїй статті на сайті видання ForeignPolicy.com.

Якщо Порошенко пройде в другий тур, запланований на 21 квітня, йому, швидше за все, буде протистояти комік Володимир Зеленський, досвід державного керівництва якого зводиться лише до того, що він грав в телесеріалі вигаданого президента-реформатора. Але для українців це буде найважливіший вибір, який може відбитися на виживанні країни. У 1999 році на виборах ледь не переміг комуніст. У 2004-му міг перемогти, сфальсифікувавши результати виборів, проросійський корупціонер Віктор Янукович, якби його не зупинила помаранчева революція. У 2010-му Янукович все-таки переміг, причому чесно і справедливо, але в 2013 році він спровокував революцію Євромайдану.

Як завжди, вибір для українців буде гранично ясний. Це або продовження нинішньої політики при діючому і ненависному президенті Порошенку, або різка відмова від такої політики і можливий розпад держави при Зеленському. З одного боку, історія виборів в Україні свідчить про те, що українці повинні одуматися і проголосувати за людину, здатну забезпечити стабільність, безпеку і реформи. А з іншого, українці схильні до таких же дивних змін настрою, яким піддавалися в Європі і США, зазначається у публікації.

Александр Мотиль констатує, що більшість жителів України, включаючи багатьох журналістів і коментаторів (що викликає тривогу), наполягають на тому, що після революції Євромайдану в 2013 році нічого не змінилося. Деякі, в тому числі кандидат в президенти Анатолій Гриценко, навіть заявляють, що Порошенко гірший за поваленого диктатора Януковича.

На думку автора, насправді Україна стала набагато кращою країною, ніж це було у 2013 році, відразу після революції Євромайдану. У той час проросійські сепаратисти погрожували захопити південно-східні області. Росія тільки що окупувала Крим. Російська армія, здавалося, була готова розпочати повномасштабне вторгнення в Україну. ВВП України наблизився до радикального рівня і скоротився майже на чверть за два роки. Система державного управління була в руїнах, армія і таємна поліція пронизані російськими агентами, а глибоко вкорінена корупція режиму Януковича завдала колосальної шкоди економіці і суспільству. Незважаючи на оптимізм, спричинений демократичною революцією, Україна була на межі краху.

Зараз усе інакше. Крим, як і раніше, окупований, але адміністрація Порошенка створила армію і зупинила російських військових та їх ставлеників у східній частині Донбасу. Вона реформувала поліцію й оптимізувала спецслужби. Вона створила великі політичні, дипломатичні, культурні та економічні зв’язки із Заходом. Вона навела порядок у банківському секторі, який давав серйозні збої, стабілізувала валюту і встановила раціональні ціни на енергоресурси. Все це вона робила у відповідності до вимог Міжнародного валютного фонду. Адміністрація провела реформи в сфері освіти й охорони здоров’я, і ​​почала просування української культури. Вона виділила мільйони доларів на ремонт застарілої української інфраструктури і на забезпечення енергетичної незалежності країни. Вона провела децентралізацію влади, наділивши місцеві адміністрації додатковими повноваженнями і ресурсами. Щоб побачити позитивні зміни, досить прогулятися будь-якою українською вулицею, переконує американський політолог.

Читайте також:  Астролог: Доля Порошенка - знищити Путіна

До теми: Нічого не змінюється? Протріть очі!

Не менш важливо і те, що здійснюючи ці грандіозні зміни, Україна не відступилася від демократії і прав людини. За будь-якими мірками Україна сьогодні – це стабільна і працездатна демократія, де існує свобода слова і зібрань, де дуже низький рівень екстремізму і нетерпимості (за даними благодійного фонду Ukrainian Jewish Encounter, рівень антисемітизму там один з найнижчих у Східній Європі). Крім того, в Україні створена добре функціонуюча ринкова економіка. Звичайно, країна далека від досконалості, а її політика і економіка, як і раніше, прихильні до багатих олігархів. Але при цьому на тлі вельми тривожних антидемократичних, антиринкових і популістських тенденцій в Європі Україна виглядає цілком здоровою і набагато більш «європейською» країною.

Таким чином, у цілому показники роботи у Порошенка досить непогані. Він врятував країну від Росії, заслуживши при цьому незламну ненависть російського президента Володимира Путіна. І він твердо поставив Україну на шлях прозахідної інтеграції і реформ, вважає автор статті.

Порошенка справедливо критикують за те, що не спромігся притягнути до суду жодної з минулих чи нинішніх еліт країни за їхні злочини в часи Януковича. Хоча шахраї залишаються на волі, Порошенко доклав зусиль для викорінення джерел корупції у владі. Авторитетне дослідження Київського Інституту економічних досліджень та політичних консультацій показує, що «сукупний економічний ефект від антикорупційних заходів становить близько 6% ВВП», тобто близько 6 мільярдів доларів. Не дивно, що Україна покращила своє становище в рейтингу «легкості ведення бізнесу» Світового банку, що прямі іноземні інвестиції зростають, а ІТ-сектор процвітає.

Можливо, Порошенко вирішив боротися з корупцією, не борючись при цьому з корупціонерами. Це досить логічно. Схоже, він зрозумів, що єдиний спосіб трансформувати українську економіку та позбавити її корупції – це усунути інституційні та структурні стимули, які породжують корупційні дії. Мабуть, він вирішив, що йому потрібна негласна підтримка минулих і нинішніх еліт, щоб просунувати свої реформи, зазначається у матеріалі.

Порошенко вправі вважати, що інституційна зміна набагато ефективніша в боротьбі з корупцією, ніж винесення вироків купці злочинців. Тим не менш, він явно прорахувався, думаючи, що післяреволюційна Україна і далі терпітиме безкарність корумпованих еліт. Зрештою, саме корупція Януковича була одним із найважливіших факторів революції 2013 року. У цьому сенсі стратегію Порошенка можна назвати відмінним засобом для здійснення реформ, але жахливим засобом для переобрання на другий термін.

Але критики помиляються, думаючи, що корупція створює більшу загрозу існуванню України, ніж Росія, наголошується у статті. Путінські ракети можуть спопелити Україну в лічені секунди. Його армія може окупувати країну в лічені тижні, знищивши в ході бойових дій сотні тисяч людей. Окрім того, одержимість Росії переозброєнням і ядерною війною, блокада українських портів на Азовському морі, продовження її присутності в окупованому Донбасі, а також розміщення тисяч російських військовослужбовців і танків на кордоні з Україною ні в якому разі не можна тлумачити як знак добрих намірів.

Читайте також:  Суд призупинив перейменування так званої УПЦ МП в Україні

Тоді чому ж так багато українців настільки переконані, що нічого не змінилося і що потрібно обрати Зеленського? Велика частина відповіді полягає в тому, що революція Євромайдану породила нереалістичні очікування, що Україна зможе за декілька днів зробити стрибок в Європейський Союз. Реальність така, що, незважаючи на те, що Україна неухильно рухається до інтеграції з європейськими інституціями, вона ще має пройти довгий шлях перш, ніж вона стане східноєвропейською Швейцарією, йдеться у статті.

Галасливі, безмежно вільні і часто безвідповідальні українські ЗМІ теж несуть свою частку відповідальності. Газети, радіо і телебачення намагаються залучити читачів, слухачів і глядачів тим, що користується найбільшою популярністю: скандальними розповідями про корупцію. В рівній мірі гучне, вільне і безвідповідальне громадянське суспільство України і його громадські організації теж не без гріха. Вони незмінно стежать за зловживаннями в керівництві державного сектора, але при цьому оцінюють те, що відбувається поза контекстом, не повідомляючи в повній мірі про те, що робиться правильно. Російські тролі і засоби масової інформації, від яких не захищені багато українців, теж вносять свою лепту, малюючи картину загального мороку і приреченості.

І, нарешті, існує той факт, що основна база підтримки Зеленського – це молодь. Зрозуміло, що вони не довіряють істеблішменту, як і більшість молодих людей у більшості демократичних країн ЄС і Північної Америки. Але вони не здатні відрізнити реальні досягнення Зеленського і його телевізійний імідж. А це свідчить про те, що образи, символи та подання для української молоді стали важливішими за реальний зміст і суть. В цьому плані молоді українці дуже схожі на своїх західних однолітків. Але та легкість, з якою вони відмовляються від реальності, послаблює надію на те, що молодь, яка виросла, вихована і здобула освіту в пострадянських обставинах, стане більш грамотним політичним споживачем.

Якщо українці не зможуть оцінити парадокс Порошенка й обреруть президентом Зеленського, то вони матимуть п’ять років неефективного державного управління та хаосу перш, ніж вони матимуть ще один шанс радикально змінити курс своєї країни. Але якщо українці хочуть, щоб їх країна стала стабільною ринковою демократією, їм слід задати собі питання, якого кандидата Путін ненавидить найбільше. Саме ця людина повинна стати президентом, підсумовує Мотиль.

Підготував Назарій Дідченко

Коментувати

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *