Академік Білодід на прізвисько «Разом сцим»

Академік Білодід
Академік Білодід

Дивні стежки історії!
29 серпня упокоївся мольфар української мови Микола Лукаш (мовознавець, перекладач, поліглот).
Цього ж дня 1906-го народився академік Іван Білодід, директор Інституту мовознавства АН УРСР.
Чим і як «наслідив» мовознавець, міністр освіти у нашій історії?
Багато людей недобре згадують Павла Тичину, який був міністром освіти (1943-1949 рр.), але Тичина допомагав директорам навчальних закладів діставати необхідні будівельні матеріали. На прохання учнів і вчителів надсилав у школи підручники і необхідну літературу. При цьому, часто міністр витрачав власні кошти, адже він був офіційним радянським мільйонером. Коли Павло Григорович відмовився підписати наказ, що батьки мають право вибирати буде їхня дитина вивчати українську мову чи ні, його одразу ж звільнили.
А міністр освіти УРСР Іван Білодід у 1959 році запровадив закон про народну освіту, де було зафіксоване положення про вивчення української мови за бажанням батьків, а також про факультативність вивчення української мови в школах УРСР.
І. К. Білодід доводив, що російська мова може й повинна мати домінантне становище в СРСР. Вважав, що «двомовність на Україні — це той вид білінгвізму, при якому обидві мови, що знаходяться на високому рівні розвитку всіх своїх функціональних стилів, з однаковою широтою і рівною мірою використовуються народом».
Іван Білодід був прибічником «гармонійної» національно -російської двомовності.

Про це в епіграмі «Іванові Білодіду» Володимир Сосюра писав:
Я не люблю холоднокровних,
До спин слизьких їх я не звик.
І не люблю людей двомовних, —
В людини ж бо — один язик.

Сьогодні ми згадуємо перший покіс української інтелігенції 1965-го року. Академік Білодід і тут вставив свої три копійки.
Вересень 1965-го. Київ. В Інституті геофізики відбулися збори трудового колективу, де «розбирали справу» двох співробітників – Миколи Гриня та Володимира Завойського. Кагебіст доповів про загрозу «українського буржуазного націоналізму». Ніхто з колег не виступив з осудом. Тоді на них напустився І. К. Білодід: “От, бачите, знайшлися захисники української мови! Знайшлися! Та вони ж і самі двох слів зв’язати не можуть по-українськи.”
Академік Білодід умів зв’язати два слова, за що отримав підпільне прізвисько «Разом сцим», це його власні слова. Розпочинаючи вчену раду, яку Білодід очолював, він говорив: «Проведемо раду швидко, по-діловому, і щоб ніяких мені разом сцим!»

Андрієві Малишку чи Миколі Лукашу приписують ремінісценції:
Говорила баба діду:
«К Бєлодєду я поїду,
Там найду двомовну мову
І домой вернуся знову!»
«Не їдь, бабо, не пизди,
К Бєлодєду нєт їзди!»

Лесь Танюк написав поему, де був фрагмент про рідну мову:

Брешуть так, що знати пальці перекормлені піїти
Словникуючі накальці сиплять перли-самоцвіти.
Шле Москва в Європу туньку
Фіма – ліпший друг Юрка,
Штепсель женить Тарапуньку
І регочеться ЦК.
Понавішували локші аж по вуха під наркоз.
«Нам по-руську какось льогше», –
Пнеться з шкіри малорос.
Нащо мовні перепони? Серцю радісний цей час.
Обіймімось, мільйони, смерть одна розлучить нас!

Отакі сліди Івана Костьовича в нашій історії.

Ганна ЧЕРКАСЬКА
Краєзнавець, вчитель, журналіст

Загрузка...

Прокоментуйте